Я вийшла заміж за Андрія, коли мені було 27. Донька наро дилася через два роки. Нині Настюшці, нашій доньці, 10 років. З народж ення доньки я не працювала. Займалася з дитиною, робила домашні справи. У нас завжди в будинку було чисто, затишно, смачна їжа та все інше.Такий розклад справ подобався всім донедавна. Свекруха вирішила, що весь тягар фінансовий лежить на її сині. Я, на її думку, те й роблю, що витрачаю гроші чоловіка.
Вона поставила ультиматум: якщо я не піду працювати, вона перестане нам допомагати грошима. А знаєте, скільки вона нам дає? На місяць – півтори тисячі гривень. Так, дякую їй за допомогу, але ми обійдемося без цих грошей. Не їй вирішувати, чи мені вже треба працювати, чи ні. Якщо так добре все розуміє, то нехай скаже синові, де знайти кращу роботу. За сім років роботи жодного разу зарплату йому не підвищили. У чоловіка теж немає бажання щось змінити у своєму житті.
Після думок моєї чудової свекрухи, чоловік теж почав думати так, як вона. Він навіть своїм друзям скаржився, що я не працюю. Відкрито говорить про те, що його мати хоче для нас кращого, і тому нам потрібно робити так, як каже вона. Свекруха навіть почала шукати для мене роботу. Хтось скаже, що це гаразд? Так можна?Після цих розмов я дізналася, що мої батьки також думають. Мені треба знайти роботу. Згодом не буде пенсії, якщо зараз стажу не буде.
Моя сестра взагалі сказала, що коли людина сидить без роботи, то у неї починається регрес. Вона так серйозно думає. Людина вдома не може розвиватись? Займатися тим, що цікавить? Дістало це все. З усіх боків женуть на мене. Чоловік каже словами матері, що найбільше мені на нерви діє саме це. Чому вона втручається у наші справи, чому мої рідні думають так само, як вона?Розлуч атися не можу, та й не хочу. В нас хороша сім’я. Тільки треба знайти якесь рішення.