Я познайомилася з Андрієм на вечірці у спільних друзів. Спочатку я сприймала його просто як знайомого, але час минав, а Андрій не здавався. Він був веселий і дружелюбний – і намагався в усьому мені догодити. Зрештою, я почала звертати увагу на його залицяння. Я ніколи не забуду того дня, коли познайомився з його сім’єю. Поки його батьки дивилися на мене з кислим виразом на обличчях, у кімнату вбігли численні родичі. Тоді вони здавалися такими доброзичливими і дуже турбувалися про долю Андрія. Але, як виявилося, це була лише вистава. Вони були як таргани в банці: билися, сварилися, заздрили один одному, а подекуди навіть не приховували своєї неприязні.
Я зрозуміла це пізніше, після весілля. Ми жили з його батьками у їхньому великому будинку. Все здавалося чудовим, але я постійно відчувала невдоволення родичів. Я намагалась не подавати виду, але мені було дуже прикро. Мій терпець урвався, коли бабуся мого чоловіка розкритикувала мою нову сукню перед усіма присутніми. Наступного дня я переїхала на орендовану квартиру, і Андрій підтримав мене. Ми почали жити окремо, і за рік у нас наро дилася донька. І всі родичі почали почергово відвідувати нас. Якось прийшла моя свекруха і почала лаяти мене за безлад у домі, не спитавши про здоpов’я моєї дочки.
Потім вона почала висміювати мою зовнішність, і я більше не могла цього виносити – просто виrнала її з дому. Після того, як мій чоловік звільнився з роботи, заснував нову компанію і розпочав нове життя, моя дочка і я стали для нього марними. Його сім’я nорадила йому піти від мене і запевнила його, що він знайде когось краще. Нещодавно Андрій забрав свої речі та залишив нас назавжди. Я розчавлена, але в мене є моє маленьке сонечко, і я нічого не змінюватиму у своєму житті, і житиму зар ади доньки.