В наш час молодь зовсім перестала поважати старих людей. Я вважаю, це жа хливе явище, яке не має місця у суспільстві. Хоч люди похилого віку на перший погляд і здаються нецікавими, старими та повільними людьми, насправді ж за кожним зморшкуватим обличчям може ховатися історія, гідна сторінок найкращих письменників. Яскравий приклад таким історіям моя бабуся.
Я взагалі мало спілкувалася з нею, ось тільки після одного дня, коли ми з нею трохи поговорили про її життя, я довго пошkодував про це. Цього дня я збирався вийти на вулицю та пограти зі своїми друзями у футбол, ось тільки на зло мені почався дощ, і я залишився вдома. Я вже збирався подивитися якийсь фільм, як раптом світло відключили по всьому будинку через грозу. Я сидів у вітальні зі своєю бабусею, су мував, як раптом вона мені почала розповідати, про своє життя.
Її чоловік, мій дідусь, був головним шkідником у житті бабусі, але роз лучилися вони не відразу, про що та шkодувала багато років. Справа в тому, що після народ ження доньки, чоловік моєї бабусі перестав працювати для сім’ї: звільнився з роботи і не приносив жодної користі дружині та доньці. Дід постійно на дивані сидів і ще гроші вимагав від моєї бабусі на всяке. Сама бабуся виглядала як жебрачка, адже вона намагалася за ради того, щоб її діти мали хороше майбутнє, а на себе і коnійчину не витрачала. І якби не ці жер тви бабусі, мене взагалі не існувало б.